Описание
З китайської традиційне ушу перекладають як «бойове мистецтво». А от назва «кунг-фу» до нас потрапила спершу зі Заходу – і дослівний переклад звучить як «досконала майстерність у чомусь». Тобто вислів «кунг-фу» ми можемо застосовувати у різних ситуаціях і стосовно різних людей, які є майстрами своєї справи у будь-якій галузі діяльності.
З певних історичних причин кунг-фу було застосоване до традиційного ушу. У давні часи традиційне ушу в Китаї осягало всі види людської діяльності. Це був свого роду стиль життя китайців і ним займалося дуже багато людей. Особливу увагу цьому виду єдиноборств приділяли військові й охоронні служби. І навіть коли відкривали школи бойового мистецтва, це були не тільки заклади для вивчення єдиноборств, а й освітні заклади, де навчали також оздоровчих практик, китайської медицини та реабілітації. Можна сказати, що в основі традиційного ушу лежить насамперед здоровий спосіб життя, бо це надзвичайно тісно пов’язано з китайською ментальністю.
Я не вважаю, що для того, щоб досягти успіху у східних єдиноборствах, потрібно бути китайцем. Але справді, не можна взяти шматок культури і перенести її в іншу країну, не розуміючи її до кінця, адже ми не зможемо її використовувати повноцінно. Тому я досить багато часу проводжу в Китаї, а саме в монастирях Уданських гір, володію китайською мовою. І саме через розуміння мови та спілкування з простими людьми і майстрами бойових мистецтв відбувається пізнання культури та ментальності цього народу.
У нас донедавна не було нормальних джерел, у яких можна було б знайти достовірну інформацію. Сьогодні ж познайомитися з традиційним ушу можна і в Україні, але, звісно, для того, аби побачити, що це насправді, бажано було б, як то кажуть, хоча б одним оком глянути на нього в Китаї. Знаєте, навчання у нас я можу порівняти з тренуваннями, коли людина теоретично володіє ударами руками та ногами, але при цьому ніколи не стояла у спарингах і не має практики. Тому, як на мене, потрібно їхати туди, де це зародилось, і пізнавати те чи інше східне єдиноборство. У нашій академії намагаюся знайомити учнів не тільки з традиційним ушу, а й з китайською культурою. Ніхто не каже, що потрібно забувати своє рідне, але що більше ми пізнаємо інших людей, то більше розуміємо себе. Ми маємо змогу побачити, зробити певні висновки, порівняти українську та китайську культури. Можу сказати, що, вивчаючи китайську культуру, я багато дізнався нового про українську.
Пізнання культури народу, де зародилось ушу, сприяє росту майстерності, створюється додаткова мотивація. Принаймні саме так було в мене. Я займався у двох майстрів, у двох особистостей, котрі вплинули на моє життя. Це майстер Хан Куйюань, пекінський майстер тайцзицюань стилю сім’ї Чень, – перший мій учитель, який багато чого мене навчив і надалі продовжує вчити. Він і ознайомив мене з поняттям кунг-фу, бо раніше у мене було викривлене розуміння усіх цих речей. Я ставився до цього суто як до бойового мистецтва, а ця людина відкрила мені очі – і я побачив, що це цілий світ, у якому цікаво жити і розвиватися. Я почав розуміти, для чого все це роблю і заради чого цим займаюся. Поки ти молодий і не маєш наставника, який відкрив би тобі очі на всі ці моменти, то займаєшся або тому, що це подобається, або ж щоби бути сильним чи щоби когось перемагати. Але насправді це не основна цінність, вона є важливою лише на певний відрізок життя. Розуміння цього у мене відбулося власне у кунг-фу. Воно допомагає змінити ставлення до світу, бо коли ти живеш заради свого «я» (матеріальних цінностей), то не можеш побачити життя навколо себе, не замислюєшся про власне життя і про те, що буде далі. І коли пелена з очей спадає, світ набуває повної яскравості.
Вивчаючи бойове мистецтво заради бойового мистецтва, у певний момент життя людина може стикнутися, наприклад, із такою проблемою, як втрата здоров’я. Тому бойове мистецтво потрібно сприймати не як якийсь період у житті, а як стиль усього свого життя. Крім того, це мистецтво
