Описание
ЗВЕНИГОРОДКА - місто районного підпорядкування, центр району, розташоване на річці Гнилому Тікичі, за 129 км від обласного центру і за 12 км від залізничної станції Звенигородка. Населення за результатами перепису станом на 1.01.2007 р. - 21816 чол. Місто займає площу 2080,: гектара.
На території сучасної Звенигородки виявлено кам'яні знаряддя праці доби бронзи, предмети скіфських часів та поселення черняхівської культури.
Місто виникло ще в часи Київської Русі. За існуючою легендою воно було розташоване за 3 км від сучасного, навколо конусоподібної гори. На одній з його веж нібито висів висів дзвін, яким населення повідомлялось про напад ворогів. Згідно з легендою, назва міста походить від назви гори (Звенигора - Звенигород). На думку деяких дослідників, таке твердження є хибним: мовляв, окрім Звенигорода на Тікичі існувало й ще ряд міст з такою назвою й біля них не було Звенигір. Справді, у слов'янській топонімії можна знайти й інші Звенигороди 6 на Дністрі біля гирла Серету (1144); поблизу Львова на місці теперішнього Звенигорода (10 ст., 1086,1125, 1127) - центр Звенигородського князівства (12-13 ст.) Звенигородського повіту і староства (віжд середини 14 ст.); під Києвом (1097 , 1150, 1234) на місці с. Дзвонкового або на р.Стугні, на місці Сіракового городища. І, нарешті, - повітове місто Московської губернії ( 1328).
Справді, першу звістку про Звенигород на Гнилому Тікичі надибуємо від 1394 - тоді великий литовський князь Вітовт за посадив в Київському удільному князівстві князя Скиргайла замість свого васала Володимира. На що люд краю вчинив опір литовським загарбникам, і лише силою зброї Скиргайлове військо придушило повстання. Тоді-то Вітовт звелів Скиргайлові "ити ись Киево ко Черькасам и ко Звенигороду", аби і там встановити свої порядки. Вже сам цей факт, що наприкінці 14 ст. Звенигород існував як фортеці на межі з диким степом, засвідчує його давність Отож, цілком можливо, що в давньому місті справді був сторожовий пункт із дзвоном, що бив на сполох, звідки й походить назва. Існує й ще одна версія. За часів Київської Русі в знатних родах жінкам давали ім'я "Звенислава", що означало "слава, що дзвенить", " дзвінка слава". Виходячи з цього імені, можна припустити, що назва "Звенигород" означає - дзвінке (тобто славетне, знане ) місто.
Літописні згадки свідчать, що під час монголо-татарської навали місто було вщент зруйноване. Звенигород чи Звенигородка починає згадуватися в історичних джерелах тільки з кінця XIV ст. 1506 хан Менглі-Гірей віддав великому князю Литовському Сигізмунду ці землі. Звенигородський замок, що знаходився на шляху з Брацлава до Києва, часто зазнавав нападів татар, які і зруйнували його. 1545 , на прохання брацлавських міщан, замок було відбудовано, а в кінці століття біля нього знову заселилося місто, яке одержало стару назву - Звенигородка.
Після захоплення Правобережної України шляхетською Польщею 1596 посилюється соціально-економічний гніт населення, яке зазнавало великих утисків від феодалів. Жителі сплачували панам численні податки: чопове, подимне, шкіряне, що спричиняло заворушення пригноблених. Під час визвольної війни українського народу 1648-1654 . Під проводом Богдана Хмельницького жителі міста повстали й вигнали польську шляхту. У 1648-1667 З. входила до складу Корсунського полку.
За Андрусівським перемир'ям 1667 Правобережна Україна лишилась у складі Польщі, і населенню З. довелося й далі терпіти гноблення з боку польської шляхти. Соціально-економічний гніт доповнювався національно-релігійним. Польська шляхта і католицьке духовенство систематично проводили насильницьку політику ополчення українського народу, що викликало протягом XVIII ст. ряд повстань на Правобережній Україні. В районі Звенигородки діяв гайдамацький загін на чолі з козаком Медведівського куреня Гнатом Голим (див. Голий Г.). Для захисту від гайдамаків польський уряд почав зводити укріплення навколо міста. Зве
